Конституція, яка є основним законом будь-якої країни, викладає головні засади функціонування економіки, права та політики в суверенній країні. В цьому документі закріплені принципи територіальної цілісності та суверенітету держави. Саме Конституція затверджує права і свободи громадян, фіксує основи роботи державних органів. На основі цього основоположного документа розробляються всі нормативно-правові акти і закони країни, тому її значення важко переоцінити. І найголовніше, наявність Конституції є одним з основних ознак суверенності держави.
До речі, День Конституції України – єдине державне свято, закріплене в самій Конституції. Цей день офіційно оголошено вихідним днем і в цьому році розпорядженням Кабінету Міністрів українці відпочиватимуть три дні поспіль – з 28 по 30 червня.
Історія і традиції
Україна має давні конституційні традиції. Експерти відносять до конституційних такі правові документи, як "Російська правда" – збірник правових норм Київської Русі, яка існувала починаючи з 1016 року, Магдебурзьке право – кодекс вільних городян XIV-XV століття, Литовські статуси феодального права 1588 гоку, Березневі статті Богдана Хмельницького, які регламентують відносини між Україною і Росією після Переяславської ради 1654 року.
Разом з тим прийнятий козацькою радою 5 квітня 1710 року документ "Пакти і конституції законів і вольностей Війська Запорозького", написані гетьманом Пилипом Орликом, вважається першою українською і, до речі, першою в світі державної Конституцією. Вона не тільки проголошувала незалежну Українську державу, а й закріплювала найпрогресивніші для того часу ідеї державного життя. Значно обмежуючи права гетьмана, Конституція закладала основи принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову влади, а також вводила виборність посад.
Таким чином, статті Конституції Пилипа Орлика далекоглядно передбачили головні засади розвитку демократичних держав.
В ХIХ столітті Михайлом Драгомановим був створений український конституційний проект, наближений до європейських зразків. Статут українського суспільства "Вільний союз" припускав перетворення Російської імперії в децентралізовану державу, побудовану на федеративних засадах з широким самоврядуванням громад.
Під час української революції 1917-1920 років, а саме 10 червня 1917 року був прийнятий Універсал Центральної Ради, що проголосив необхідність розробки власних законів і самостійного управління власними землями, як автономією Російської держави.
Універсал, який вийшов 11 січня 1918 року, проголосив повну самостійність і незалежність України. А 29 квітня 1918 року Центральна Рада прийняла проект Конституції України "Статут про державний устрій, права і вольності Української Народної Республіки". Але через падіння Центральної Ради документ так і не набрав чинності.
З приходом до влади останнього гетьмана України Павла Скоропадського у 1918 році головним конституційним документом став "Закон про тимчасовий державний устрій України". Відповідно до цього документу вся влада зосереджувалася в руках самого гетьмана.
В роки правління Директорії з 14 грудня 1918 по 10 листопада 1920 років відтвореної Українською Народною Республікою – теж існували конституційні документи. Але їх вдалося прийняти лише напередодні падіння Директорії, тому набрати чинності вони не встигли, оскільки їх спіткала доля Конституції УНР.
Мала свою Конституцію і Західно-Українська Народна Республіка – самопроголошена незалежна держава в східній Галичині з кінця 1918 року до початку 1919 року з столицею спочатку у Львові, потім у Станіславові нинішній Івано-Франківськ. Це був "Тимчасовий Основний Закон ЗУНР". Згідно з документом, за створеною Українською державою закріплювалася назва Західноукраїнська Народна Республіка, визначалися її кордони, герб і прапор. Президентом ЗУНР було обрано Євгена Петрушевича, головою уряду – Державного секретаріату – залишився Левицький. ЗУНР займала територію 70 тисяч квадратних кілометрів, а її населення, а це шість мільйонів осіб, на 71% було українським.
В роки радянської влади в Україні було прийнято чотири Конституції, які, хоч і формально, проголошували Україну суверенною державою, залишалися більш ідеологічними документами, ніж юридичними.
10 березня 1919 року Третій Всеукраїнський з'їзд Рад прийняв першу Конституцію Української РСР (прийнята в остаточній редакції Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом на засіданні 14 березня 1919 року). Друга Конституція УРСР була прийнята 15 травня 1929 року. Вона встановлювала повновладдя трудящих, скасовувала приватну власність, підтверджувала входження до складу СРСР, закріплювала принцип верховенства загальносоюзних органів і загальносоюзного законодавства.
Третя Конституція Української РСР була прийнята Надзвичайним 14-м з'їздом Рад УРСР 30 січня 1937 року. В ній вищою владою в республіці була наділена Верховна Рада УРСР. Українська Соціалістична Радянська Республіка тоді ж була офіційно перейменована в Українську Радянську Соціалістичну Республіку.
15 березня 1939 року на першій і останній сесії сейму Карпатської України були прийняті два закони, які мали статус конституційних і визначали форму нового державного устрою.
Однак Карпатська Україна – невизнана держава, проголошена 15 березня 1939 року в місті Хуст проіснувало рівно один день – до 16 березня поки це місто не захопили угорські війська (за іншими відомостями – до 18 березня, коли Угорщиною була окупована вся територія Карпатської України).
4 червня 1920 року в відповідно до Тріанонським договором Закарпаття увійшло до складу Чехословаччини, як одна з "чотирьох земель" під назвою Підкарпатська Русь (c 26 жовтня 1938 року – "автономна земля" Карпатська Україна в складі "другий" Чехословацької республіки).
Сучасна Конституція
Четверта Конституція УРСР було прийнято 20 квітня 1978 року слідом за прийняттям нової союзної конституції. Вона діяла до 1995 року. Починаючи з 1989 в текст Конституції вносилась низка значних змін. У 1990 році була внесена поправка про створення Конституційного суду республіки. В 1991 року в статтю 108 було внесено поправку про перейменування посади Голови Ради Міністрів на посаду прем'єр-міністра. Тоді ж з Конституції були виключені найменування "Українська Радянська Соціалістична Республіка" і "Українська РСР" і замінені назвою Україна. На той час це суперечило статті 71 Конституції СРСР. Рада Міністрів була остаточно перейменовано в Кабінет Міністрів, що на той час суперечило Конституції СРСР.
В 1992 році в зв'язку з проголошенням незалежності України і підписанням Біловезької угоди про ліквідацію СРСР в статті 68 Конституції було оголошено, що Україна – незалежна держава. Із статті 166 було виключено герб, а також прапор Радянської України зразка 1949 року.
Але все одно пострадянська Конституція була застарілою, і потрібно було приймати більш сучасний закон.
Дискусії про необхідність якомога швидше прийняти Основний Закон України тривали з початку 90-х років. Так, в червні 1991 року парламент прийняв концепцію майбутньої Конституції, створив Конституційну комісію. У липні 1992 року на всенародне обговорення було внесено офіційний проект Конституції України, а в жовтні 1993 року до Верховної Ради було подано доопрацьований проект Конституції України и вже в листопаді 1994 року була створена нова Конституційна комісія на чолі з президентом України Леонідом Кучмою і головою Верховної Ради Александров Морозом.
Але в суспільстві на той час не було єдності щодо того, як приймати головний Закон – Конституційною асамблеєю або Верховною Радою. Дискусії виникли також навколо форм державного правління в Україні – президентська, парламентська парламентсько-президентська, президентсько-парламентська республіка. Складними виявилися також питання конституційного визначення форм власності, принципів побудови парламенту, організації виборчої системи, питання державної мови і символіки та ін.
Отже в 1995 році Україна залишалася останньою країною в СНД без своєї Конституції. Тому тодішній президент України Леонід Кучма і голова Верховної Ради України Олександр Мороз, який діяв від імені парламенту, підписали Конституційний договір, який діяв до часу прийняття нової Конституції. Цей Конституційний договір став прообразом Конституції України, прийнятої в 1996 році.
Проект Конституції вийшов відносно демократичним. Тому в першому читанні за нього проголосували швидко ще 7 червня, але далі процес застопорився. Не було узгодження як мінімум з чотирьох питань: статусу Криму, держсимволіки, питань власності та статусу російської мови.
Незадоволений швидкістю роботи над Конституцією, президент Леонід Кучма призначив на осінь референдум щодоо внесеного ним ще в березні варіанту Конституції, який передбачав створення двопалатного парламенту та істотно посилював владу президента. Крім того, депутатам пригрозили розпуском, якщо Конституція не буде прийнята вчасно.
В результаті Конституцію приймали всю ніч з 27 на 28 червня, а референдум восени не відбувся.
"За" Конституцію України в цілому 28 червня 1996 року проголосували 338 народних депутатів, "проти" – 18, "утрималися" – п'ять.
Таким чином, був завершений етап конституційного закріплення української держави. Прийнятий документ визначав Україну як президентсько-парламентську республіку. Кабінет міністрів, згідно з першою Конституції, призначався президентом за поданням прем'єра. Главу уряду також призначав президент за згодою парламенту.
Зміни та поправки
Конституція 1996 року – остання з пострадянських конституцій – нагадує Основний закон Франції. Міжнародні експерти вважають її однією з найкращих Конституцій країн колишнього соцтабору, а в частині прав людини і зовсім світовим зразком. Ухвалення Конституції внесло стабільність у політичне життя українського суспільства, законодавчо розмежувавши права і обов'язки різних гілок влади, політичних партій та громадських організацій. Ухвалення демократичної за своїм характером Конституції зміцнило міжнародний авторитет молодої держави.
Починаючи з 1996 року, Конституція України змінювалася тричі. Хоча фактично змінювалися тільки два її варіанти. І треба додати, що ці зміни збігалися з приходом до влади нових президентів.
Перша спроба поміняти Конституцію була ініційована в 2000 році за президентства Леоніда Кучми. Зміни до Основного закону запропонували приймати за результатами всенародного референдуму.
На голосування винесли питання про введення двопалатного парламенту;
– про право президента розпускати парламент, якщо протягом місяця він не сформує постійно діючу більшість або протягом трьох місяців не затвердить бюджет;
– про скорочення депутатів з 450 до 300;
– а також про позбавлення депутатів недоторканності.
Референдум підтримав зміни, проте в Конституцію їх не внесли.
8 грудня 2004 року Верховна Рада прийняла зміни до Конституції, які перетворили Україну на парламентсько-президентську державу. Повноваження президента були обмежені, тоді як парламенту і уряду значно розширені.
Тепер Верховна Рада призначала за поданням президента України прем'єр-міністра, міністра оборони, міністра закордонних справ, а за поданням прем'єр-міністра – інших членів Кабміну. Кандидатуру прем'єр-міністра президент міг подати в парламент тільки за пропозицією депутатської коаліції, яка представляє конституційну більшість. Крім того, закон, прийнятий парламентом після подолання вето президента, що не підписаний і не опублікований президентом протягом десяти днів, міг бути опублікований за підписом Голови Верховної Ради.
В 2007 році президент Віктор Ющенко ініціював створення конституційної ради для проведення референдуму і скасування цих змінах, однак це так і не вдалося зробити.
А ось втікач Віктор Янукович повернув у дію Конституцію 1996-го через підконтрольних собі суддів Конституційного суду. Таким чином, в 2010 році Україна знову повернулася до президентсько-парламентської республіки.
До речі, в 2012 році Віктор Янукович створив Конституційну Асамблею на чолі з Леонідом Кучмою для розробки нової Конституції, проте цей процес перервав євромайдан. 21 лютого після перемоги євромайдан, Верховна Рада відновила Конституцію 2004 року на підставі того, що рішення Конституційного Суду проводилося без голосування в парламенті і суперечило положенням Конституції як 1996 року, так і 2004 року. У політичній системі України головним знову став парламент.
В 2015 році через кілька місяців після вступу на посаду президента Петра Порошенка, в парламент подали законопроект про внесення змін до Конституції в частині децентралізації. Нововведення стосувалися фінансування регіонів, введення інституту префектів, права для президента розпускати місцеві ради і можливість специфічного порядку здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей. Але далі першого читання цей проект так і дійшов.
2 червня 2016 року Верховна Рада підтримала зміни до Конституції в питаннях судової системи. Реформа необхідна була, що б очистити суди від корупціонерів. Головними її принципами стали: трирівнева судова система, створення Вищої ради правосуддя, обов'язкова переатестація суддів, подвійна декларація своїх прибутків і доходів сім'ї, а також позбавлення суддів недоторканності.
Конституція за кордоном
Україна – не єдина країна, де міняли Конституцію. Наприклад, неодноразово вносили правки до Основного закону Білорусі. Так, за Конституцією 1994 року в Білорусі парламент мав дуже широкі повноваження. Повноваження президента в цілому зводилися до контролю над виконавчою владою, призначенням суддів, видання указів і представницьких функцій. Уже через два роки Конституцію прийняли в новій редакції, що посилило виконавчу владу, а президент отримав широкі повноваження щодо призначення ключових посадових осіб. Йому стало простіше розпустити парламент, а його декрети і укази за юридичною силою стали перевищувати закон. Також замість Верховної Ради з'явилося двопалатні Національні збори. Новий державний лад назвали "суперпрезидентської" республікою ". А в 2004 році за підсумками референдуму з Конституції Білорусі прибрали обмеження на кількість президентських термінів для однієї людини.
Разом з тим мамою найкоротшої Конституцією в світі є Конституція США, прийнята ще в 1787 році. За весь час існування до неї було внесено лише 27 поправок, які розширюють права людини.
У Франції Конституцій діяло багато: перша була прийнята в 1791 році, під час Великої Французької революції. До 1814 року були прийняті ще п'ять Основних законів, які змінила Хартія 1814 року. Деякий час діяла також альтернативна Хартія, затверджена Наполеоном. Їх замінила Хартія 1830 року, а в результаті революції 1848 року документ знову став носити назву Конституції. Але і вона протрималася недовго і була замінена Конституцією 1852 року, які були змінені Конституційними законами 1875 року.
В XX столітті Конституцію у Франції брали двічі: в 1946 і 1958 році, остання діє донині і досі майже не змінювалася. До неє двічі вносили поправки: вперше в 1962 році – через референдум, вона затвердила пропозицію обирати президента безпосередньо народом, а вдруге – в 2000 року через парламент, який скоротив термін правління президента з семи до п'яти років.
Як стверджує проект Google Constitute, всі Конституції унікальні, як і народи під їх управлінням. Щороку з'являється приблизно п'ять нових Конституцій, а 20-30 переглядаються. Так що конституційні зміни – закономірний процес. І не варто дивуватися, якщо найближчим часом українську Конституцію знову поправлять. Але чи підуть ті зміни на користь державі та народу, це питання. Адже постійні спроби керівників держави змінити закон таким чином, щоб мати більше повноважень, говорить про те, що з українськими громадянами політики мало зважають.
Звичайно, наша Конституція не ідеальна, але написана під українські реалії і менталітет. 23 роки тому в законі закріпили основні принципи державного устрою та права людини. Так може нашим президентам потрібно не змінювати Конституцію, а просто жити за її нормами?