Виборці, прийшовши на виборчі дільниці, бачили в бюлетені тільки одне прізвище. Потім народні обранці двічі на рік на один-два дні збиралися в Залі засідань в будинку на вулиці Кірова, нині це вулиця Грушевського, і фактично "схвалювали" підготовлені Президією ВР УРСР і узгоджені з ЦК КПУ законопроекти. При цьому депутати поєднували свою роботу в парламенті з іншими видами діяльності.
Ситуація змінилася лише в кінці 80-х років ХХ століття, коли в Радянському Союзі почалася перебудова. В українському суспільстві загострилося протистояння між національно-демократичним табором і бюрократичним апаратом Компартії.
Верховна Рада УРСР 12 скликання, яка стала Верховною Радою України Першого скликання, обиралася в березні 1990. Це були перші за радянських часів демократичні вибори. Тоді на 450 мандатів у парламент претендували близько трьох тисяч кандидатів.
В цей день парламентська більшість сформувалась в депутатську групу "За Радянську Україну". Вона складалась з 239 депутатів, а очолив їїо Олександр Мороз. Ще 25 депутатів від Демократичного блоку об'єдналися і створили парламентську опозицію "Народна Рада". Це була перша за роки радянської влади політична опозиція у вищому законодавчому органі і очолив її Ігор Юхновський.
За чотири роки каденції цього скликання тричі змінювався голова. Спочатку ним був Володимир Івашко, який пішов у відставку, оскільки був обраний в Політбюро ЦК КПРС, потім Леонід Кравчук, якого в 1991 обраний президентом України, і, нарешті, Іван Плющ.
При цьому депутати Першого скликання прийняли два доленосних для української держави рішення: Декларацію про державний суверенітет України і Акт проголошення незалежності України, а також прийняли величезну кількість законодавчих актів, які заклали систему державного управління.
До речі, шість депутатів Першого скликання були обрані до Верховної Ради Восьмого скликання. Це мажоритарники Юхим Звягільський, який є єдиним депутатом усіх скликань, Юлій Іоффе, представники "Блоку Петра Порошенко" Ігор Гринів, Віктор Пинзеник та Анатолій Матвієнко, а також депутат від "Батьківщини" Сергій Соболєв.
Також варто нагадати, що депутат того ж Першого скликання, Іван Макара був єдиним серед всіх обраних депутатів з програмою, яка передбачала проголошення незалежної України. Зараз він служить в батальйоні "Айдар".
Разом з тим гостра економічна криза і політичне протистояння між президентом і парламентом вилилися в дочасні вибори і Верховної Ради, і президента в 1994 році.
Верховна рада Другого скликання
Тоді рішення про дочасні вибори викликало гострі дебати навколо нового виборчого закону. Разом з тим законодавці таки зберегли вимогу обов'язкової 50% явки виборців, наявності двох турів голосування і необхідності отримання абсолютної більшості голосів для перемоги у виборах. Однак втомлений і розчарований виборець відмовився приходити на виборчі дільниці і, як результат, на першому засіданні прийшли тільки 336 народних депутатів з 450, а процес довиборів тривав до наступних чергових виборів. Виборці понад 30 округів так і не мали свого представника в парламенті Другого скликання. Після двох турів виборів лише 50 депутатів Першого скликання були переобрані в нову Раду.
При цьому найбільше місць – 101 отримала КПУ. Союзники комуністів СПУ і СелПУ отримали, відповідно, 15 і 19 мандатів. Рух отримав 21 мандат. Решта партій змогли провести до Верховної Ради від одного до дев'яти своїх представників, майже 250 новообраних депутатів були безпартійними.
Головою Верховної Ради були обрано Олександра Мороза, який залишався спікером протягом усієї каденції.
В той же час рішення складних проблем територіального устрою і територіальної цілісності України вимагали проведення реформ. 8 червня 1995 парламент 240 голосами проти 81 ухвалив пропозицію укласти Конституційний договір між президентом і Верховною Радою. В умовах відсутності нової Конституції договір став основним правовим документом, який закріплював принципи організації і діяльності державної влади в Україні.
Процес прийняття Конституції ледь не спровокував політичну кризу, адже занадто відрізнялося бачення Основного закону різними політичними силами всередині Ради, а також президента Леоніда Кучми. Зрештою, під загрозою дочасного розпуску і всенародного референдуму з Конституції, народні депутати за добу безперервної роботи 28 червня о 9:16 ранку взяли і ввели в дію Конституцію України.
Верховна Рада Третього скликання
Вибори до Верховної Ради Третього скликання відбулися 29 березня 1998. Вперше в історії українського парламентаризму вони відбулися за принципом змішаної або пропорційно-мажоритарної системи.
І новому парламенті ліві партії отримали 174 місця, партії центру – 108, праві партії – 53. Жодна з політично сил не отримала значної переваги в парламенті, очолив Верховну Ради Олександр Ткаченко. Разом з тим робота не йшла і парламент 1998-1999 років ледь ухвалював рішення. Створення більшості та зміна керівництва Верховної Ради також супроводжувалося драматичними подіями. Більшість народних депутатів двічі збиралися на пленарні засідання в приміщенні "Українського дому". Там відбулися вибори нового керівництва парламенту, на яких головою Верховної Ради обрали Івана Плюща.
Уже на прикінці 2000 року політична криза, пов'язана з так званою "справою Гонгадзе" і "касетним скандалом" знову викликав значні зміни у Верховній Раді. Робота більшості фактично була паралізована. Остаточно більшість припинила своє існування після висловлення парламентом вотуму недовіри уряду України на чолі з прем'єр-міністром Віктором Ющенком, що спричинило відставку уряду.
Верховна Рада Четвертого скликання
Вибори до Верховної Ради Четвертого скликання також проходили за змішаною системою. За підсумками голосування, в загальнодержавному багатомандатному окрузі з 30 виборчих блоків 4% бар'єр подолали: Блок "Наша Україна" на чолі з Віктором Ющенком – 23,55%, Комуністична партія України – 20,01%, блок "За єдину Україну!" – 11,79%, Блок Юлії Тимошенко – 7,25%, Соціалістична партія України – 6,87%, Соціал-демократична партія України (об'єднана) – 6,27%.
На початку роботи Верховної Ради України нового скликання партії і блоки, які перемогли на виборах, утворили свої фракції. До фракції "Єдина Україна" увійшло 177 депутатів, до фракції "Наша Україна" приєдналося 118 депутатів, до фракції КПУ увійшло 64, в СДПУ (о) – 31, в БЮТ – 23, в СПУ – 22, 12 депутатів побажали залишитися позафракційними.
Незважаючи на істотне представництво опозиційних сил в парламенті, пропрезидентські сили зуміли сформувати більшість, яка в свою чергу утворила перший в новітній історії України коаліційний уряд, який очолив Віктор Янукович. Спікером Верховної Ради був також представник пропрезидентського табору Володимир Литвин.
Разом з тим наступний рік пройшов в гострій політичній боротьбі. Кучма намагався реалізувати політичну реформу, яка передбачала перерозподіл владних повноважень у трикутнику президент – прем'єр-міністр – Верховна Рада України. Навколо президента формуються потужні політичні сили, які намагаються утримати економічні і політичні позиції. В свою чергу опозиційні сили, які опиралися на підтримку середнього класу, розгорнули боротьбу з існуючим режимом за демократизацію політичного життя.
Основні події в ці роки проходили все ж таки не в залі засідань, а на вулиці. Пік протистояння припав на президентські вибори 2004 року, які вилилися в "Помаранчеву революцію". Проте, Верховна Рада разом з Верховним Судом приєдналася до врегулювання ситуації. Так, 27 листопада відбулося засідання Верховної Ради України, на якому було прийнято постанову про політичну кризу в Україні, визнаний факт фальсифікації виборів і фактично анульовано рішення ЦВК. Парламент висловив недовіру ЦВК і назвав неприпустимим застосування сили проти учасників акції громадянської непокори. Ще одним доленосним рішенням цієї ВР було проведення конституційної реформи, яка в пакеті зі змінами виборчого законодавства дозволило провести третій тур президентських виборів і перерозподілити владні повноваження між президентом і парламентом.
Верховна рада П'ятого скликання
І цього разу результатом активної передвиборної боротьби між представниками "помаранчевого табору" став прихід до владі "Партія регіонів". Вона набрала найбільше голосів на виборах 26 березня 2006 – 189 мандатів, другу позицію зайняв Блок Юлії Тимошенко – 129, далі йшов блок "Наша Україна" – 81, Соціалістична партія – 33, Комуністична партія – 21. Вибори в 2006 році вперше проходили за пропорційною системою.
6 липня 2006 головою Верховної Ради України було обрано Олександра Мороза, що стало результатом домовленості про створення Антикризової коаліції між "Партією регіонів", КПУ і СПУ. Боротьба за повноваження, а також загроза створення конституційної більшості викликала гостру політичну кризу. Зрештою, сторони погодилися на компроміс і переобрання Верховної Ради. Указом президента України від 31 липня 2007 вибори були призначені на 30 вересня.
Верховна Рада Шостого скликання
На виборах за пропорційною системою 3% бар'єр подолали три партії: "Партія регіонів" – 175 мандатів, Блок Юлії Тимошенко – 156, Блок "Наша Україна – Народна самооборона" – 72, Комуністична партія України – 27, "Блок Литвина" – 20. Соціалістична партія України набрала 2,86% і до парламенту не потрапила.
У новому складі Верховної Ради України Блок Юлії Тимошенко і блок "Наша Україна – Народна самооборона" створили парламентську більшість у складі 227 депутатів. Головою Верховної Ради України було обрано Арсеній Яценюк, а прем'єр-міністром України стала Юлія Тимошенко.
Разом з тим протрималися вони недовго і вже в грудні 2008 року ця коаліція розпалася. Яценюк став першим спікером, добровільно подавши у відставку, новим главою парламенту було обрано Володимира Литвина, однак Юлія Тимошенко залишилася на посту глави уряду до президентських виборів.
Ця каденція запам'яталася в першу чергу ратифікацією Харківських угод, яка супроводжувалася активним протистоянням в сесійній залі, скандальним мовним законом, а також такими явищами, як "тушки" і "кнопкодавство"
Після президентських виборів 2010 року "Партія Регіонів" 10 березня 2010 прийняла Закон України "Про Регламент Верховної Ради". Він всупереч Конституції дозволив формувати коаліцію з допомогою депутатів-перебіжчиків. На базі цього закону, 11 березня 2010 року було створено коаліцію "Стабільність і реформи" у яку увійшли фракцій ПР, КПУ, Блоку Литвина і депутатів-перебіжчиків. В той же день було сформувано Кабінет Міністрів під керівництвом Миколи Азарова.
Верховна Рада Сьомого скликання
Верховна Рада Сьомого скликання була сформована за результатами виборів, які пройшли 28 жовтня 2012 року. Вибори проводилися за змішаною системою, в результаті чого "Партія регіонів" отримала 187 місць, 102 мандата отримала "Батьківщина", 40 було за УДАР, 38 – за "Свободою" і 32 – за КПУ. При цьому вибори супроводжувалися численними скандалами.
За досить короткий час своєї роботи Верховна Рада України Сьомого скликання, на чолі зі спікером Володимиром Рибаком, запам'яталася своєю недієздатністю: численні блокування роботи парламенту опозиційними фракціями, а також неодноразові порушення регламенту з боку спікера.
Вдруге за історію незалежної України відбулося виїзне засідання Верховної Ради. На цей раз депутати зібралися на Банковій. Найбільш пам'ятним стало голосування за "диктаторські закони 16 січня 2014", коли в порушення всіх процедур були прийняті закони, які значно звужували права громадян.
Це спровокували протести, а Євромайдан в підсумку вилилися в переформатування більшості в Раді. 22 лютого Олександр Турчинов був обраний новим головою парламенту, він же, відповідно до законодавства, виконував обов'язки президента до обрання на цю посаду Петра Порошенка.
На цей раз демократичні сили перемогли і 24 липня 2014 добровільно розійшлася коаліція і нова протягом місяця, як це передбачено Конституцією України, не була створена. У зв'язку з чим 25 серпня, президент Петро Порошенко оголосив про рішення дочасно припинити повноваження Верховної Ради і призначив вибори Ради Восьмого скликання.
Верховна рада Восьмого скликання
26 жовтня 2014 відбулися позачергові вибори до Верховної Ради. За результатами виборів за змішаною системою "Блок Петра Порошенко" отримав 146 місць, "Народний фронт" – 83 депутати, "Опозиційний блок" – 40 депутатів, "Об'єднання" Самопоміч "- 32 депутати, Радикальна партія Олега Ляшка – 22 депутата, ВО" Батьківщина "- 19 мандатів.
На першому ж засіданні нової Верховної Ради було обрано голову ВРУ і прем'єр-міністр України. Ними стали Володимир Гройсман та Арсеній Яценюк.
Однак вже скоро Гройсман змінив місце Яценюка, а крісло голови парламенту зайняв Андрій Парубій. Парламент, який прийшов на хвилі революції і відкритої війни з Росією, виявився найрезультативнішим.
За даними апарату ВР за всю свою каденцію парламентарії зареєстрували 6465 законопроектів, розглянули – 3515, а прийняли з них – 987 законів. Всього було 13677 законодавчих ініціатив: крім депутатів – 83.6%, законопроекти реєстрував Камбін 13.8% і президент – 2.6%.
Найбільше законопроектів зареєстрували народні депутати:
– Олег Ляшко – 284;
– Віктор Галасюк – 266;
– Михайло Головко – 230.
Найменше законопроектів зареєстрував Сергій Клюєв – 0, Павло Балога і Денис Омельянович – по 1.
Що ж стосується законопроектів, зареєстрованих фракціями, картина виглядає наступним чином.
– "Блок Петра Порошенко" – 1 622 законопроекти, з них – 933 розглянуті;
– "Народний фронт" – 901 законопроекти, з них – 479 розглянуті;
– "Опозиційний блок" – 723 законопроекти, з них – 322 розглянуті;
– "Батьківщина" – 406 законопроекти, з них – 238 розглянуті;
– "Відродження" – 311 законопроекти, з них – 2167 розглянуті;
– "Самопоміч" – 238 законопроекти, з них – 161 розглянуті;
– "Воля народу" – 199 законопроекти, з них – 92 розглянуті;
– нардепи, які не входять в фракції і групи – 1439 законопроекту, з них – 721 розглянуто.
Отже, восьме скликання Верховної Ради завершило совю роботу. Голова парламенту Андрій Парубій закрив останнє засідання, зазначивши, що історія це оцінить.
Але це неймовірні були речі. І коли я згадую, як ми приймали закон про декомунізацію, церковні закони, закон про мову, або наші реформи, безвізові. До них можна по-різному ставитися, але це 144 закону, – підкреслив він.
Якими були п'ять років роботи Ради, і які оцінки скликанню, яке йде, дають експерти.
Оцінка за поведінку
Старі хвороби в Раді залишилися. Я підрахунком не займався, але припускаю, що прогулів стало більше. Це вже масова проблема. Дисципліна жахлива, "кнопкодавство" повернулося. Одна з величезних проблем – ігнорування регламенту, яке стало просто нормою. Це поганий приклад від політиків, які самі не виконують закони, для громадян, – так прокоментував роботу парламенту політолог Володимир Фесенко.
Звичайно ж в цій Раді не обійшлося і без бійок. Першу спровокував Володимир Парасюк у відповідь на фразу представника БПП "Тут тобі не Майдан!". Епічною була і бійка Парасюка з Олександром Вілкулом.
Одним же з найрезонансніших виявився випадок, коли депутат "Народного фронту" Андрій Тетерук вдарив пляшкою у голову Олександру Кужель з "Батьківщини". До крові билися в кулуарах й Єгор Соболєв із "Самопомочі" і Вадим Івченко від "Батьківщини". Вони посперечалися через законопроект про роздачу землі за межами населених пунктів.
Було ще багато бійок, але, мабуть, найбільш обговорюваним став "винос" колишнього прем'єра Арсеня Яценюка Олегом Барною. Останній спочатку подарував Яценюку квіти, перев'язані чорною стрічкою, вдарив його, а потім спробував буквально винести прем'єра з парламенту. Уже пізніше Барна виправдовувався тим, що "інакше Яценюка винососив би з Ради народ".
Запам'яталась і мить, коли Надія Савченко показала прем'єру Гройсману середній палець, а пізніше планувала підірвати і розстріляти Раду. А відео з Іриною Луценко, яка переплутала документи і вилаялася з трибуни Верховної Ради облетіло весь інтернет. В ще Ігор Луценко від "Батьківщини" запускав квадрокоптер прямо в парламенті.
Журналісти також зняли Семена Семенченко та Юрія Левченка, які випробовували димову шашку в приміщенні чоловічого туалету. Левченко це прокоментував так: "Йдуть випробування, як зберегти українську Конституцію. Все нормально".
Після чого шашка опинилась в залі під час голосування. Левченко взяв провину на себе і сказав, що взагалі "цей парламент спалив би, щоб той не скоював антиконституційних речей".
Так что за поведінку Раді восьмого скликання можна поставити тверду "двійку".
Успішність депутатів
Парламент прийняв сотні законів і до 1,5 тисяч постанов. Звичайно, аналізувати всі їх можна годинами, але найрезонансніші спробуємо згадати.
Європа і Росія
Депутати прийняли низку законопроектів, спрямованих на євроінтеграцію. Саме вони допомогли підписати угоду з Євросоюзом і отримали безвіз. Також нардепи закріпили в Конституції вектор України на Євросоюз і НАТО.
Прийнято також закон про Національну безпеки щоб наблизити українську армію до стандартів НАТО, припинили дію договору про дружбу з Росією, що по суті, нічого не змінює, оскільки торгівля з Росією все одно триває.
Разом з тим за п'ять років депутати так і не запропонували дієвий механізм щодо повернення територій Донбасу і Криму.
Реформи
Парламент прийнятий також низку законів, які були спрямовані на різні реформи. Так, освітня, наприклад, змінила правила навчання в початковій і середній школі. Було запроваджено принцип територіальної прив'язки до установ. Також для першокласників тепер не влаштовують конкурси. Ефект від цієї реформи двоякий: з одного боку, вчителі декларують деякі покращення, а з іншого – у багатьох районах столиці дітям місць у школах не вистачає.
Ще медичну, пенсійну, судову реформу прийняли. Всі вони зараз буксують, оскільки їм не вистачає фінансування і політичної волі. Разом з тим найбільше просунулася реформа децентралізації: приблизно 70% податків залишаються в місцевих бюджетах.
А ось з українськими суддями впоратися так і не вдалося. І це стало ой як помітно після зміни влади в країні.
Ще депутати проголосували за хімічну кастрацію педофілів, відкрили державні реєстри, створили механізм державних закупівель. Чиновники стали декларувати своє майно, що вочевидь можна назвати перемогою. В антикорупційних органах з'явилося безліч справ. Щоправда, Конституційний суд скасував статтю про незаконне збагачення і зараз корупціонерів до відповідальності притягти вже немає ніякої можливості.
Крім того, депутати ввели електронне декларування і для громадських активістів, які самі займаються антикорупційними питаннями. Це викликало обурення у міжнародних партнерів.
Вибори і недоторканність депутатів
В останній день своєї роботи депутати таки прийняли Виборчий кодекс з відкритими списками. Також оновили склад Центральної виборчої комісії і ввели державне фінансування партій, яке є сумнівним. Згідно з цим принципом, платники податків оплачують роботу навіть тих партій, які не пройшли бар'єр в 5% в Раду, але набрали 2% підтримки.
Але депутати так і не прописали процедуру імпічменту президента, не реформували парламент. Недоторканність народних депутатів так і не скасували, хоча в червні 2015 року Конституційний суд схвалив такі зміни до Основного закону. Проблему з "кнопкодавством" теж так і не вирішили.
Культура
В країні узаконили декомунізацію, тобто перейменування вулиць, позбавлення від радянського минулого. Збільшили квоти на радіо, телебаченні та в кіно. А ще гордістю цього парламенту став закон про статус української мови. Він набув чинності 16 липня 2019 року і тепер в публічній сфері, в галузі обслуговування, в ЗМІ необхідно говорити українською. Книги російською повинні видаватися лише з рівною кількістю російськомовних і україномовних екземплярів. У театрі має бути наданий синхронний українських переклад. Публічна неповага і нехтування законом буде обкладатися штрафом до шести тисяч гривень, або навіть в'язниця. Правда це буде тільки через три роки.
Але під кінець каденції Ольга Богомолець здивувала всіх. Вона внесла в Раду законопроект про дематюкацію мови, згідно з яким за нецензурну лексику повинні штрафувати. Правда прийняти його все одно б не встигли, оскільки поданий він був за два дні до закриття сесії, однак посміялися всі від душі …
Цензура в інтернеті – ще один скандальний документ. Згідно з ним, сайти можна було б блокувати на дві доби без дозволу суду. Люди втратили б анонімність, швидкість інтернету б знизилася. Пропонували і садити в тюрму за наклеп.
Економіка
Тут, мабуть, найбільше прогалин. Був прийнятий кодекс про банкрутство, який в цілому оцінюють позитивно. Але бюджет намагалися поповнити за допомогою підвищення податків. Наприклад, знизили поріг на безподаткові посилки. Раніше додаткова плата наступала лише на суми більше 150 євро. Тепер же доведеться платити більше, якщо ви замовили на суму понад 100 євро.
Водіям ввели пільговий період для легалізації автомобілів на єврономер. Коли пільговий період закінчився, штрафи відтерміновали. Але розмитнення все одно залишилася дуже дорогий, скаржаться автолюбителі.
Так і не запустили ринок землі, велику приватизацію, не реформували податкову систему. Прозорих умов для роботи бізнесу теж досі немає.
Чого ж можна чекати від нового Дев'ятого скликання?
Не дочекавшись чергових парламентських виборів новообраний президент в перший же день свого правління розпустив Верховну раду Восьмого скликання і призначив вибори нового – Дев'ятого скликання. Тому нинішня парламентська кампанія виявилася дуже короткою, на все про все у політиків було менше двох місяців. Далеко не всі партії були готові до такого короткого марафону і багато з-них не починали активну фазу кампанії до рішення Конституційного суду, який 20 червня визнав законність указу про дочасні вибори.
На сьогодні ЦВК вже завершила прийом документів від бажаючих включиться в гонку. Згідно з Законодавством України останній термін подачі документів – 30 днів до самого дня, коли народ прийде на виборчі дільниці.
Кожен, хто прийде на голосування, побачить два бюлетеня, в одному – 3178 кандидатів в депутати, які обираються за "мажоритаркою", а в іншому – 2761 особу від усіх партій.
Зараз народу вже став відомий остаточний склад всіх партійних списків від всіх партій. Давайте розглянемо деякі з них:
"Слуга народу"
Очолювана Дмитром Розумкова, СН стала єдиною партією, яка оголосив про так звані "гнучкі списки". Це означає, що в перший час список членів партії не був остаточно затвердженим і може змінюватися в залежності від бажання народу. Сайт СН надав користувачам можливість самим вирішити долю кожного кандидата, проголосувавши "за" або "проти". Відповідний рейтинг і кількість тих, хто голосував стоїть поруч з інформацією про кандидата. Разом з тим, варто зазначити, що незважаючи на всі обіцянки і запевнення, в партію, чомусь опадають зовсім не ті, за кого голосує народ.
"Європейська солідарність"
Перейменований "Блок Петра Порошенка – Солідарність". Глава фракції – п'ятий президент України Петро Порошенко стверджує, що крім зміни в назві, партія доповнила склад з відомих політиків новими перспективними особами. До її складу входять Андрій Парубій, телеведуча Софія Федина, Мустафа Джемілєв – відомий лідер кримських татарів, звільнений в'язень крем Артем Чийгоз та інші.
"Батьківщина"
Незмінним лідером цієї партії вже котрий рік є Юлія Тимошенко. Нещодавно до неї приєднався Сергій Тарута, який в 2019 хотів представити свою кандидатуру на президентських виборах, але в останню мить передумав, підтримавши Тимошенко. Також у першій п'ятірці – Олена Кондратюк, Валентин Наливайченко та Сергій Соболєв.
"Опозиційна платформа – за Життя"
Перший номер – Юрій Бойко, колишній регіонал, який встиг прославитися переговорами з представниками російської влади. До речі, в них брав участь і третій номер в партії – Віктор Медведчук. Перша десятка – Вадим Рабинович, Наталія Королевська, Сергій Льовочкін та Нестор Шуфрич. Партія впевнено посідає друге місце у всіх опитуваннях, поступаючись тільки "Слузі Народу".
Голос
Фронтмен "Океану Ельзи" Святослав Вакарчук вирішив знову спробувати себе в українській політиці. Разом з ним до Верховної Ради хочуть пройти Юлія Клименко, Ярослав Железняк, активістка Олександра Устинова та інші.
Так виглядає перша п'ятірка, яка визначилася рейтингами різний соціологічний компаній.
Скрізь лідирує партія чинного президента "Слуга Народу". З нею не може потягатися наразі ніхто. Друге місце періодично ділять "Опозиційна платформа- За життя" і "Європейська солідарність".
Далі думки розділяються, тому ми пропонуємо вашій увазі висновки деяких великих рейтингових агентств.
Так згідно з останніми даними опитування, на дочасних парламентських виборах 5% -ний бар'єр можуть подолати п'ять-сім партій. Про це свідчать дані опитування Центру Разумкова, проведеного 12-17 липня.
Найчастіше виборці заявляли про плани віддати свій голос за партію "Слуга народу" – 35,4% серед усіх респондентів і 44,4% серед тих, хто має намір брати участь у виборах і вже визначився, за кого голосуватиме.
За партію "Опозиційна платформа – За життя" мають намір проголосувати відповідно 10,7% і 13,3%, за ВО "Батьківщина" – відповідно 6,7% і 8,5%, за партію "Європейська Солідарність" – відповідно 5,8 % і 7,5%, за партію "Голос" – відповідно 5,4% і 6,8%.
Крім того, за партію "Сила і честь" – відповідно 3,6% і 4,5%, за Радикальну партію Олега Ляшка – відповідно 3,1% і 3,3%.
Кожну з інших партій мають намір підтримати менше 3% виборців. На час проведення опитування 11,0% респондентів ще не визначилися, за кого голосуватимуть.
Дослідження проведене соціологічною службою Центру Разумкова з 12 по 17 липня 2019 року серед 2018 респондентів на всій территорії Україні крім окупованих Росією територій. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3% з імовірністю 0,95.
За даними опитування Соціологічної групи "Рейтинг", проведеного 13-17 липня, на дочасних парламентських виборах, які пройдуть в Україні 21 липня, 5% -ний бар'єр можуть подолати п'ять партій. Дані "Рейтингу" показують, що лідером електоральних симпатій залишається партія "Слуга народу", яку готові підтримати 49,5% тих, хто має намір голосувати і визначився з симпатіями.
За даними опитування КМІС, проведеного 3-13 липня, мають шанси подолати 5% -ний бар'єр п'ять-шість політичних сил: "Слуга народу", "Опозиційна платформа – За життя", "Європейська солідарність", "Батьківщина", "Сила і честь "і" Голос ".
Ті, хто не зміг "перестрибнути" через п'ятивідсотковий бар'єр:
– "Сила і Честь" – 4,3
– "Громадянська позиція" – 3,0
– "Радикальна партія" – 2,4
– "Опозиційний блок" – 1,5
– "Самопоміч" – 1,4% "
– "Свобода" – 1,2%.
Можна продовжувати відслідковувати рейтинги, проте результат від цього не зміниться. Згідно з опитуваннями в парламент Дев'ятого скликання проходить п'ять або сім партій і не більше. Втім, це тільки опитування, а результати можуть нас дуже здивувати. І тут все залежить від багатьох факторів. Та й сюрпризи у нас на виборах вже були.
Явка на виборах
Тут не маловажной може стати явка виборців, оскільки участь у виборах є не тільки інструментом залучення громадян до політичного процесу в демократичних режимах, але і одним з головних джерел легітимності обраних посадових осіб.
Ще в 1998 році в Україні була скасована норма про мінімальний поріг явки на виборах (50%), тому низька активність виборців не є підставою не визнавати результатів виборів.
Однак навіть за таких умов показник виборчої явки може перетвориться на "цікавий факт". Адже коли парламент, президент або місцева рада, обрані 20% виборців, вони по суті матимуть мінімальний вотум довіри.
При цьому динаміка участі у виборах за останні роки показує стійку тенденцію до зниження активності. Розчарування новими політичними елітами, усвідомлення права не брати участь у виборах виявлялися в поступовому зниженні активності виборців.
Чи буде явка на виборах до Верховної Ради нижче, ніж на президентських виборах? Буде. Вона завжди була нижчою ніж явка на виборах президента. Так в 2014 році розрив між явкою на президентських і парламентських виборах склав 7,3%.
Показник явки на президентських виборах 2019 року зріс порівняно з 2014 майже на 3%, якщо порівнювати перші тури – не в останню чергу через збільшення активності виборців в Донецькій і Луганській областях в 2019 році.
Тому ймовірно, що і загальний показник активності на парламентських виборах 2019 кілька перевищувати показник 2014 року.
З огляду на цей фактор, а також досвід попередніх років, цілком ймовірно, що на виборах Верховної Ради 21 липня явка буде традиційно на 8-10% меншою, ніж на президентських виборах 2019. Тобто приблизно 53- 55% виборців прийдуть на дільниці, а якщо врахувати, що нинішні вибори проходять влітку, а це період відпусток і канікул, то очікується і того менше.
Згідно з опитуванням групи "Рейтинг", у другій половині липня відпустки планували 24% українців, з яких тільки 33% планували провести відпустку в своєму місті чи селі.
З іншого боку, задекларована в опитуваннях виборча поведінка може відрізнятися від реальної.
Висновки
Разом з тим експерти і аналітики всі, як один відзначають разючу несхожість парламентської кампанії на президентську. Якщо останню відзначав динамізм і навіть драматизм, то парламентська кампанія стала занадто млявою і нудною. Як зазначив засновник аналітичного центру "Інститут Горшеніна" Кость Бондаренко, це була найсіріша і найневиразніша кампанія, яка навряд чи запам'ятається надовго. Ніяких нових політичних технологій і ніяких знахідок, ніяких нових облич, хоча нам їх обіцяли з лишком.
Загальна апатія, яку навіть важко пояснити. Мабуть, всі вже змирилися з тим, що переможець кампанії визначений, а тому зараз мова йде лише про те, хто стане в коаліцію з переможцем.
Швидкоплинна, ірраціональна і в значній мірі інерційна після президентських виборів кампанія. Фактично, вона стала третім туром президентських виборів, – вважає директор Українського інституту аналізу та менеджменту політики Руслан Бортник.
І директор компанії персонального і стратегічного консалтингу Berta Communications Тарас Березовець розчарований. За його словами, було смішно, тому що такої беззмістовної кампанії без натяку на ідеологічну боротьбу та яскраві ходи ще не було в Україні.
Але чому все відчувають себе розчарованими?
Перш за все, тому що багато хто вже зрозумів, що відбувається. Та й час для проведення виборів обрано не зовсім вдало. Втім позначається і втому. Тільки-тільки минула одна кампанія, як влада вже вибудовує плани на іншу, а за нею готують і третю.
Цієї неділі країна однозначно будемо мати значно нижчий прихід виборців на дільниці, а що стосується проведення місцевих виборів, то там буде спостерігатися ще менша явка. Тому що виборці, які ще не встигли розчаруватися в Зеленський, розчаруються в ньому і, врешті-решт, в самому процесі виборів, і ми отримаємо на виході повну соціальну депресію.
З нею або без неї, але зараз ми можемо отримати не очікування і надії від нового парламенту, а загрозу його досить швидкого розвалу.
Всі думають про те, якою буде ця Верховна Рада, хоча замислюватися варто над тим, як довго вона буде виконувати свої обов'язки, – пояснив Кость Бондаренко.
На недовгий вік найближчого скликання натякає й інші аналітики та політологи.
За дванадцять років це третій випадок дотермінових парламентських виборів. Традиції будуть продовжувати, – упевнений Вадим Карасьов.
Однак може не варто ховати ще не народжену дитину. Вибори відбудуться в неділю, 21 липня. Потім "дитина" почне рости, розвиватися і формувати характер. А яким буде ця дитина, в решті-решт, залежить від нас з вами.