При цьому переважна більшість населення так до сих пір і розібралося, яке відношення до оплати за електрику має портове місто в нідерландській провінції Південна Голландія. Давайте зробимо це разом.
Як відомо, після початку російської агресії на Донбасі, в Україні різко загострилися проблеми енергогенерації, що було пов'язано з низкою об'єктивних причин. По-перше, після втрати контролю над частиною Донецького вугільного басейну Україна втратила основний ресурсної бази вугледобувної промисловості, а це 67% усіх запасів вугілля і 131 з 219 державних шахт, що залишилися на окупованій території. Але і це не все. Україна втратила практично всієї видобутку антрацитового вугілля, а саме на ньому працювала половина українських теплоелектростанцій, і замінити його на вугілля іншої марки без проведення масштабної модернізації устаткування ТЕС неможливо. Про цю проблему ми писали на ПіМе ще в далекому 2015 році.
По-друге, Семен Семенченко і Ко на замовлення самі знаєте кого почав торговельну блокаду основних транспортних артерій з окупованими регіонами Донбасу, в зв'язку з чим з непідконтрольних територій фактично припинилися поставки вугілля з шахт, що мають тоді ще українську реєстрацію (і тільки потім, під приводом цієї самої блокади "віджатих" псевдореспублікамі, вірніше, переданих цими терористичними угрупованнями під контроль Курченко).
Більш того, блокада відбулася вже після введення Р +. І робота по цій формулі не дала енергосистемі впасти. Споживачі електроенергії (і промислові, і приватні) не відчули ніякого дискомфорту.
Енергобаланс України опинився під загрозою, особливо в періоди пікових навантажень, адже саме завдяки ТЕС забезпечується баланс всієї енергосистеми. На частку ТЕС припадає 1/3 загального обсягу генерації електроенергії, але не це головне. Базові та маневрові енергоблоки ТЕС забезпечували загальну балансування і стійкість роботи всієї української енергосистеми при змінних навантаженнях споживання. Без їх роботи стійке функціонування енергосистеми країни неможливо, а віялові відключення електроенергії (в кращому випадку) або взагалі розвал енергосистеми, як у Венесуелі – неминучі.
За крок до зупинки всієї енергосистеми України регулятор в особі НКРЕКУ приймає вимушене рішення: в тариф на електроенергію для промисловців закладають вартість вугілля за методологією імпортного паритету, тобто забезпечують фінансові ресурси для гарантованої покупки вугілля при будь-якому негативному сценарії. За орієнтир беруть європейську модель розрахунку ціни енергоносія, що діє в портах хаба API2 (Амстердам – Роттердам – Антверпен). Ось тоді з травня 2016 року і була задіяна формула ціноутворення, так звана "Роттердам +". Треба розуміти, що вугілля в Україні не їде з Роттердама в буквальному сенсі, формула цього зовсім не передбачає – електростанція може купувати будь-якою ціною і з будь-якого місця (наприклад, в минулому році вугілля поставляли з США і ПАР).
Вона лише визначає, який рівень ціни на паливо дозволено використовувати при формуванні регульованого тарифу на електроенергію промисловим споживачам. Згідно універсальної міжнародній практиці розрахунків за паливо, в формулу була закладена вартість його транспортування з Роттердамського хаба. Як орієнтир цін був визначений індекс європейський вугільний індекс API2 (ціна в портах Амстердама, Роттердама, Антверпена) + доставка в Україну (до порту "Південний"). Це дало можливість тим компаніям, які привозять вугілля, отримати в тарифі кошти, які вони вживали для закупівлі цього імпортного вугілля. Треба відзначити, що закладений у формулі принцип імпортного паритету відповідає тому, за яким формуються ціни на енергоносії для кінцевих споживачів в Європі. Це найбільш показовий індекс цін, на базі якого укладають левову частку контрактів на поставку вугілля в Європі. За рік у світі з використанням цього індексу продають до 3 млрд тонн вугілля. Так європейська практика роботи на ринку вугілля була впроваджена в Україні, і цілком успішно.
Ціна за "Роттердам +" стала орієнтиром для Міненерговугілля щодо визначення регуляторної вартості вугілля, що видобувається на державних шахтах. До того українські вугільники постійно скаржилися на те, що ціна на вітчизняне вугілля несправедлива, не відповідає навіть собівартості. В їхніх вимогах були об'єктивні підстави: геологія видобутку в Україні – одна з найскладніших в світі, глибокі шахти і тонкі пласти не дозволяли отримувати дешевий вугілля. Але платити за це вугілля більше, ніж за імпортну альтернативу (дешевий вугілля з відкритих кар'єрів, який торгувався в Роттердамі), було б несправедливо по відношенню до українських споживачів. Тому Нацкомісія з регулювання ринку енергетики і комунальних послуг України (НКРЕКУ) зрівняла в тарифі ціну на українське вугілля з ціною імпортного в порту. Будь-яке інше рішення могло трактуватися не інакше, як цінова дискримінація українських шахтарів, і викликало б чергову хвилю протестів.
Таким чином, формула "Роттердам +" не тільки врятувала енергосистему України, а й допомогла українським шахтам хоч трохи вилізти з боргової ями, забезпечивши гарантовану фінансову можливість покупки ТЕС вугілля, незалежно від постачальника. Вона також дозволила українським шахтарям отримувати справедливу зарплату за свою працю. У всякому разі, перебоїв електроенергії не спостерігалося, опалювальні сезони 2016-2019 років в Україні були пройдені на гідному рівні.
Але з початку цього року схема закупівлі вугілля за формулою "Роттердам +" піддалася жорстокій критиці і все частіше стала супроводжуватися епітетом "скандальна". До інформаційної атаки з очорнення формули були підключені явно заангажовані експерти з числа українських "фахівців в енергетичній сфері", які цілеспрямовано створювали в свідомості аудиторії тезу про злочинний характер "Роттердам +", нібито закладений в саму схему. Все це відбувалося на тлі підготовки до президентських виборів, мало яскраво виражений політичний підтекст і подавалося в ЗМІ як інструмент впливу одного з кандидатів напередодні виборів. До речі, показово, що після оголошення результатів президентських виборів інтерес до теми різко впав і прийняте новим президентом рішення про переформатування формули "Роттердам +" вже не викликало таких жарких дебатів. Зараз в "топі" обговорень інша формула, але про неї іншим разом …
Які ж претензії пред'являли до "Роттердам +"? На думку окремих «експертів», застосування такої формули нібито призвело до створення корупційних схем і заподіяння збитків державі, спровокувало підвищення цін на електроенергію, зробило негативний вплив на економічну конкуренцію, різко завищило закупівельну ціну вугілля для української енергосистеми, дозволило енергокомпаніям отримувати надприбутки …
Давайте розберемося з пред'явленими "звинуваченнями".
Правоохоронні органи неодноразово намагалися розслідувати законність застосування такої формули, в тому числі з точки зору можливих корупційних схем та заподіяння збитків державі. Директор Національного антикорупційного бюро України Артем Ситник угледів в реалізації формули "Роттердам +" мільярдні збитки для держави. НАБУ запідозрило шість чоловік, які були причетні до реалізації формули "Роттердам +", в результаті якої, за версією слідства, споживачам електроенергії було завдано збиток у розмірі близько 750 мільйонів доларів. У численних журналістських розслідуваннях на цю тему бенефіціаром схеми називали і колишнього президента Петра Порошенка.
Однак далі стадії досудового розслідування справу так і не дійшла. А всю "серйозність" своїх "звинувачень" керівники цього органу "засвітили" на прес-конференції 9 серпня. Виявляється, висновки слідства були зроблені на основі думки якогось одного експерта, ім'я якого названо не було. Бути може, тому, що його просто не існує?
Недарма на запит Комітету Міжнародної торгової палати в НАБУ відповіли, що методика розрахунку "Роттердам +" є обґрунтованою. На думку детективів, ціна вугілля в Амстердамі, Роттердамі та Антверпені в цілому відповідала встановленим цінам на ринку енергетичного вугілля в Україні.
Питання у детективів залишилися тільки до включення в формулу витрат на доставку. Але логіку регулятора ми розкрили вище – створення двох цін на один товар не відповідало ні економічної теорії, ні потребам українського вуглепрому, ні здоровому глузду. У багатьох країнах держава стимулює розвиток власної промисловості, встановлюючи загороджувальні мита і квоти для іноземних конкурентів. В Україні ж НАБУ намагається довести, що правильним для держави було ввести цінові преференції для імпортного ресурсу, а для вітчизняних компаній – ввести більш низьку штучну ціну, хай навіть провідну до їх банкрутства.
Будемо сподіватися, що і надалі НАБУ, замість того щоб в черговий раз "годувати" громадськість голослівними заявами, нарешті сфокусується на економічних інтересах держави. І перестане вважати неіснуючі "збитки" непобутових споживачів, оскільки платити обгрунтовану ринкову ціну за електроенергію і "нести збитки" – це зовсім різні категорії. Більш того, корупція як раз виникала б в моменті, коли в інтересах деяких промислових споживачів держрегулятор змушував би українських виробників вугілля продавати його на ТЕС за ціною нижче ринкової. А на дефіцитному ринку рівноважну ціну визначає замикає імпорт (ціна на який включає витрати на доставку в Україну).
Формулу "Роттердам +" захистив Антимонопольний комітет України, визнавши, що, незважаючи на різний зростання тарифів для різних виробників електроенергії, «було відсутнє негативний вплив постанови № 289 на економічну конкуренцію». При цьому в своєму рішенні АМКУ зробив висновок, що підходи і принципи до формування розміру паливної складової в тарифі на електроенергію однакові.
НКРЕКУ, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики і комунальних послуг, офіційно засвідчила, що завдяки формулі економія для побутових і промислових споживачів за рахунок введення граничної ціни вугілля в структурі тарифу на електроенергію склала до 40 мільярдів гривень.
Що стосується звинувачень в підвищенні цін на електроенергію, яке нібито спровокувало впровадження "Роттердам +", то вперті факти свідчать, що це найчистішої води маніпуляції. "Роттердам +" жодним чином не впливав на тарифи для населення. Адже дія формули поширювалося виключно на непобутових споживачів, перш за все промислові підприємства. Діючі тарифи для населення визначаються постановою НКРЕКУ від лютого 2015 го, тобто були затверджені за рік до введення "Роттердам +". Про це свідчить і статистика – зростання тарифу ТЕС в Україні в 2015-2018 роках не перевищував рівень промислової інфляції в країні. І якби не імпортний паритет, то в умовах дефіциту вугілля ціна на електроенергію була б вище "формульної" як мінімум на 25-30%, а в окремі періоди – навіть в рази.
Проста арифметика легко викриває не менш активно впроваджується в свідомість громадськості міф, що включення в формулу "Роттердам +" вартості доставки вугілля до України нібито дозволило енергокомпаніям отримати надприбутки за рахунок того, що в реальності ТЕС споживали українське вугілля. Але ось статистика, що руйнує на корені цей міф: в 2016-2017 роках ціни на імпортний антрацит перевищували вартість, розраховану за формулою "Роттердам +". І компанії були змушені покривати негативну різницю за свій рахунок, тобто собі в збиток.
Точно также разбивается миф о "сверхприбылях" предприятий тепловой генерации. Действительно, доходность украинских шахт и ТЭС в 2016 году по сравнению с кризисным 2015-м возросла. Но если сравнить с периодом до 2013 года, то доходность шахт и ТЭС практически не изменилась.
И, наконец, ещё один аргумент, развенчивающий миф о баснословных прибылях, которые энергетикам принесла формула "Роттердам+": средняя доходность украинских шахт и ТЭС находится далеко позади других отраслей.
И о цене – импортный паритет был выбран потому, что рассчитываемая на его основе цена ниже, чем та, которая была бы получена при привязке к внутренним ориентирам. Для многих станет откровением, но формула "Роттердам+" обеспечивала наименьшую закупочную цену угля для украинской энергосистемы – 1 741 гривну за тонну, что существенно ниже, чем себестоимость на большинстве государственных шахт – 3 966 гривен. При этом реальный импорт энергетического угля из ЮАР обходится в 1 811 гривен за тонну, из США и Колумбии – 1 913 гривен. Складывается парадоксальная ситуация. Оказывается, что уголь сейчас выгодно покупать или в Колумбии по 1 900 гривен за тонну, или… по схеме "Роттердам+".
Не лишним будет также упомянуть заключение Европейской ассоциации угля и лигнита (EURACOAL) о том, что использование формулы "Роттердам+" в Украине было обоснованным.
Делая краткий итог анализа обвинений по поводу формулы "Роттердам+", можно утверждать, что скандальный интерес к теме и основной месседж относительно её «преступности» подогревали искусственно, в публичных рассуждениях о формуле «Роттердам+» оказалось очень много медийной составляющей, сформированного негативного отношения и политики, особенно в предвыборный период. Кому это было выгодно – тема отдельного изучения. Но ясно одно – формула "Роттердам+" своевременно создала более благоприятные условия работы для угольщиков. Но не за счёт получения сверхприбылей, а за счёт выравнивания условий работы отечественных производителей в сравнении с импортёрами угля, ведь формула устанавливала одинаковый расчёт стоимости для привозного угля и топлива местной добычи.
Импортный паритет выполнил свою задачу – установить ценовой ориентир и ликвидировать саму возможность манипулирования ценой в отсутствии свободного рынка. И будет справедливым считать методику исчисления цены на энергетический уголь по формуле "Роттердам+" переходной, квазирыночной, но на тот момент – вполне оправданной. Именно "Роттердам+" впервые в истории украинской энергетики внедрил рыночный индикатор цены на энергетический уголь, и это был прозрачный метод ценообразования. Ведь до появления "Роттердам+" тепловые электростанции рассчитывались за уголь по цене, определённой НКРЭКУ, цена фактически бралась "с потолка", то есть регулятор не был ограничен в выборе, что как раз и порождало злоупотребления. Именно благодаря внедрению "Роттердам+" был положен конец подковёрным играм вокруг цен на уголь. Поэтому можно смело утверждать, что именно импортный паритет ликвидировал тотальную коррупцию в энергосекторе, существовавшую до этого все годы независимости.
И нет ничего удивительного, что на смену временной формуле рано или поздно приходит настоящий конкурентный рынок электроэнергии, в котором цена будет формироваться не государством, а спросом и предложением. И естественно, что, когда команда нового президента приняла решение о введении нового рынка электроэнергии, "роттердамская" формула потеряла свою актуальность. При рыночном механизме формирования цены на энергорынке, проблема ценообразования будет решаться по-другому – спросом и предложением.
Продолжение следует.