Чому російським елітам можна ховати дітей від війни? Програю війну і до родичів в Лондон…
Російські пропагандисти раз по раз невміло розкручують кейс про ухилення дітей українських еліт від війни. При цьому кремлівські піарники не враховують ні молодість багатьох політичних лідерів України, що не передбачає у них дітей призовного віку, ні відсутність дорослих синів. У підсумку на світ з’являються невиразні історії про дітей місцевих депутатів, дрібних чиновників та інших людей, багато з яких і так під пильною увагою НАБУ і СБУ завдяки своїм пораженським настроям. У підсумку весь пропагандистський кейс нагадує російське ж прислів’я про “колоду в своєму оці”, бо в реальності саме діти вищого ешелону російської влади і високопоставлених військових успішно ховаються від війни по всьому світу. Деякі ж, що не найприємнішим чином характеризує наших західних партнерів, і зовсім не помічають війни і санкцій в елітних західних навчальних закладах.
Власне, “риба з голови гниє”, що добре демонструє приклад нашого земляка, випускника Вінницького політехнічного університету Дмитра Козака, нинішнього віце-прем’єра російського уряду. Колишній петербурзький прокурор Козак створив собі репутацію жорсткого і непохитного політика, будучи повпредом на Північному Кавказі у 2000-х. Однак, його патріотизм явно показний. Ще 2018 року віцепрем’єр благополучно відправив доньку Варвару вчитися до Великої Британії за скромні 100 000 фунтів на рік. Британія, з її давніми високо світськими традиціями, дівчинці дуже сподобалася, і вона благополучно залишилася в Сполученому Королівстві. Війна ж її абсолютно не стосується, адже на ній помирають не діти вищих чиновників, а мобілізовані роботяги. Не заважає вона і синові російського політика, Олександру, який розвиває ресторанний бізнес у Москві, подорожувати екзотичними країнами. У цій ситуації найсмішніше те, що сам Дмитро Козак 2014 року гучно заявив ЗМІ: “Ніхто з відомих мені моїх дітей не вчиться за кордоном”. Мабуть, того року був короткий проміжок, коли старші діти закінчили, а молодші ще не вступили.
Утім, про що тут говорити, якщо і Дмитро Пєсков, потомствений дипломат, який багато років відповідає за інформаційний порядок денний Кремля, вважає за краще тримати близьких за кордоном. Щоправда, він розділив своїх дружин і дітей між туманним Альбіоном і гостинною Францією. Так, перша дружина Дмитра Сергійовича з двома дітьми вже давно живе в Англії, а друга дружина і дочка Ліза, відома своїми антиросійськими виступами, мешкають у величезній квартирі в елітному районі Парижа, спокійно купленої 2016 року, тобто вже після введення санкцій у відповідь на окупацію Росією Криму та Донбасу. Але ні милі інтернет-витівки Лізи, ні західні активи колишніх дружин, ні навчання дітей у західних школах, все це ніяк не позначається на кар’єрі пана Пєскова. Він права рука Путіна, що відповідає за інформаційну політику Кремля і такі дрібниці не можуть похитнути його позиції.
Хоча, часом складається враження, що пан Пєсков таємно грає на нашому боці. Принаймні, він ось уже рік не може виразно пояснити росіянам, за що вони мають помирати під Бахмутом і Вугледаром, начисто програвши Україні інформаційну війну. Мабуть, тільки цим і можна пояснити небачену лояльність Лондона і Парижа до сімей подібних російських чиновників. Адже через дітей, які обрали життя на вільному Заході, на них можна чинити тиск, змусити їх саботувати злочинні плани кремлівського диктатора. Дуже сподіваємося, що так воно і є. Утім, багатоженці з російського керівництва, які молодяться, і самі по собі давно не компетентні, якщо дозволяють собі так підставлятися. Але сім’я їм явно дорожча за Батьківщину.
Щось подібне відбувається і в російському Генштабі. Рідня для російських генералів важливіша за кар’єру і перемоги в їхній неправедній війні. Так, 23 вересня 2022 року Росію, в екстреному порядку, покинув син генерал майора Харитонова Ігоря Петровича, одного з керівників російської військової розвідки, у минулому відомий російський патріот, який кілька передвоєнних років “освоював бюджети” в некомерційному фонді “Спадщина Євразії”. На подібну інтелектуальну роботу хлопчика влаштував тато, давши фонду фінансування
з непідзвітних секретних коштів. Утім, втеча Антона Харитонова молодшого була зумовлена не тільки мобілізацією, з якою високопоставлений тато легко вирішив би питання. Річ у тім, що СЕБ ФСБ Росії ще з червня 2022 року наполегливо цікавилася схемами “відмивання” грошей через структури, створені російськими ГРУшниками, в яких також працював Харитонов-молодший. Однак, його “обґрунтований” від’їзд позбавив чекістів головного підозрюваного.
Треба віддати належне родині військового розвідника. Антон син генерал-майора, який виїхав до Вірменії добре навчений татом, він завів анонімні сім-карти, використовує тільки безпечні месенджери та успішно ховається, залишаючись на зв’язку і з сім’єю, і з подільниками з “розпилів”. При цьому, з огляду на те, що Антон Ігорович брав активну участь у татовому “бізнесі”, чудово зрозумілий ступінь його інформованості про діяльність ГРУ. Він безумовно володіє інформацією, яка була б цікава спецслужбам України і наших партнерів. Однак, безпека сина його золотопогонному татові куди важливіша за якісь там заходи конспірації та захисту держтаємниці. Будемо сподіватися, що контакт Харитонова-молодшого з ЦРУ, СБУ або британськими спецслужбами – всього лише питання часу.
Утім, високопоставлені представники Генштабу стикаються і з відверто комічними ситуаціями, які, однак, ніяк не впливають на їхню кар’єру. Так, один з керівників російської військової розвідки … адмірал Олександр Анатолійович Стасєв кілька років демонстрував не притаманну російським військовим толерантність, вперто витягуючи свого сина Олександра, борця за права ЛГБТ, з різних історій. Саме завдяки Стасєву старшому в Петербурзі не було затримань на мітингах на захист журналіста Івана Голунова 2019 року, адже синів адміралів не належить бити кийками і тягнути в автозак. Щоправда, Олександр Стасєв ЛГБТ-активіст гідно віддячив татові, спочатку засвітившись на “Хорнеті”, відомому сайті гей-знайомств, де шукав собі активного партнера, а потім і зовсім втікши до Сербії з благословення високопоставленого батька. Напевно, слід радіти за Олександра Стасєва, який маючи батька адмірала, який робив кар’єру в армії путінського режиму, все-таки зміг знайти себе, реалізуватися як активіст і журналіст, але є нюанс. Своїм белградським знайомим він активно розповідає про “угоду” з татом, якої намагається дотримуватися. Той надає йому підтримку в обмін на те, що син не випускає статей під своїм ім’ям, а в громадській діяльності та на інтернет-ресурсах користується псевдонімом. Утім, у Олександра Стасєва з конспірацією все гірше, ніж у попереднього героя нашої історії. Про те, чий він син, знають дуже багато представників ЛГБТ, російські опозиціонери і проукраїнські активісти в сербській столиці. Однак його татові це ніяк не заважає щотижня ходити на доповідь до російського міністра оборони.
Однак, з огляду на те, що двоє наших останніх персонажів досі не зіткнулися в Європі з жодними проблемами, спокійно подорожують, ведуть світське і ділове життя, можна висунути і ще одне припущення. Папи їх просто “кришують” через можливості всесильної російської військової розвідки. Крім основ конспіративного спілкування, яким Харитонова-молодшого і молодого ЛГБТ-активіста Стасєва-молодшого навчили батьки, за ними явно наглядають молодші колеги батьків. Мабуть, вибір не найкомфортабельніших для життя Вірменії та Сербії якраз і зумовлений тим, що здатні захистити дітей високопоставлених генералів російської військової розвідки “грушники” почуваються там украй привільно. Ось тільки, чи можливо забезпечити такий захист без санкції вищого керівництва ГРУ? Просити захистити своїх порочних діточок, які втекли від війни, у свого керівництва? Мабуть, для нинішнього керівника військової розвідки цілком… Адже особиста бойова дружба і комерційні інтереси в сучасній Росії значать більше, ніж інтереси держави.
Вищеописані персонажі та їхні сім’ї якнайкраще характеризують військово-політичну еліту Росії. Завдяки своїм зв’язкам їх не потоплюють, їх не звільнять і навіть не понизять на посадах. Турбота ж про сім’ї для російських чиновників і генералів набагато важливіша від якихось нових областей і перемоги в “гібридній війні”, про яку вони так багато говорять. Тож можемо бути спокійні, війну ми виграємо, і будемо їх судити. Головне, не дати їм втекти в Лондон до дітей!