В цей день в храмах Києва та на території всієї країни проходять поминальні панахиди, а з 2005 року в останню неділю листопада в пам'ять жертв голодомору, геноциду і політичних репресій в Києві щорічно проводиться акція "Запали свічку". У цей день 73% опитаних українців запалюють свічку. Початок акції і загальнонаціональної хвилини мовчання о четвертій годині дня …
Масовий голод, який охопив всю територію Української РСР у 1932-1933 роках, спричинив багатомільйонні людські жертви. За різними оцінками від голоду за рік померло від 2,2 до 7,5 мільйонів чоловік.
Розсекречені документи українських архівів стали доступними дослідникам з середини 1990-х років. В той же час в російських архівах ще не всі документи цього періоду пройшли стандартну процедуру розсекречення. Тому точних даних про кількість загиблих від голоду в УРСР немає. Згідно з останніми оцінками, опублікованими в 2015 році Інститутом історії України та підтриманим низкою фахівців-істориків західних наукових центрів, кількість жертв склало 3,9 мільйона чоловік.
Тим часом згідно з оцінкою, наведеною в електронній версії енциклопедії Британіка, в 1932-1933 роках загинуло від чотирьох до п'яти мільйонів українців.
За зробленими підрахунками, проведеними в 2002 році французькими демографами Жаком Валленом і Франсом месла з Національного інституту вивчення демографії в Українській РСР число жертв склало 4,6 мільйона чоловік.
В 2006 році Верховна рада України оголосила Голодомор актом геноциду українського народу.
В обвинувальній частині вироку Апеляційного суду міста Києва від 13 січня 2010 року у справі щодо партійних і державних керівників СРСР і УРСР, порушеній за ознаками злочину, передбаченого статтею Кримінального кодексу України Геноцид, стверджувалося, що в результаті масового голоду 1932-1933 років на Україні загинуло 3941 тисяч чоловік.
Пік голоду припав на першу половину 1933 року. Серед основних причин називають надмірні хлібозаготівлі, які проводила Росія на території України.
"Голод 1933 був викликаний конфіскацією всіх продовольчих запасів у українських селян". Таку думку висловив наш вітчизняний дослідник Станіслав Кульчицький.
Разом з тим є й інші думки. Прихильники теорії умисного "заспокоєння голодом" стверджують, що масовий голод в Українській РСР в 1933-му був викликаний цілеспрямованими діями радянського керівництва для придушення національно-визвольного руху українського селянства та недопущення побудови незалежної української держави. Протилежна думка – голод з'явився як результат непередбачуваних наслідків проведення індустріалізації в СРСР, реформ і неврожаїв на початку 1930-х років.
У Радянському Союзі публічна інформації на цю тему довгий час була забороненою. Її прийнято було відносити до антирадянської діяльності. Про масовий голод заговорили тільки в 1980-х років за кордоном, зокрема в США і Канаді, де влаштувалася значна частина українських емігрантів.
Але був і такий прецедент. 25 грудня 1987 року перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький у доповіді на урочистому засіданні, присвяченому 70-річчю встановлення радянської влади на Україні, вперше офіційно згадав факт голоду на початку 1930-х років.
Серед його причин він назвав і "переважно адміністративні методи керівництва", "грубі порушення принципу добровільності", "викривлення лінії у ставленні до середняка в боротьбі проти куркульства" і "сильну посуху", що, за його словами, "зумовило серйозні продовольчі труднощі в кінці 1932 – початку 1933 років, а в деяких сільських місцевостях і голод".
І все ж Щербицький спробував виправдати радянське керівництво, яке, за його словами, доклало усіх зусиль, щоб врятувати селян від голоду.
Наступна згадка на тему масового голоду 1932-1933 років в Україні прозвучала за часів "перебудови". А в кінці 1980-х років голод почали називати навмисним знищенням української нації. Це стало одним з ідеологічних підстав для виходу з Союзу і самовизначенням України.
З середини 1990-х років слово "голодомор" в значенні "великий голод на Україні в 1932-1933 років" поступово увійшло в міжнародні документи, а з 2003 року представницькі органи низки країн (як правило, тих, в яких широко представлена українська діаспора) почали приймати документи різного правового характеру, в яких "навмисне організований сталінським режимом" голод на Україні, "в результаті якого загинуло більше семи мільйонів етнічних українців", прирівнювався до "геноциду".
За результатами Всесоюзного перепису від 17 грудня 1926 року, населення УРСР налічувало 29 043 тисяч чоловік. За результатами Всесоюзного перепису 17 січня 1939 року – 30 946 тисяч чоловік. Настільки малий приріст населення за 12-річний період офіційно пояснювався значним відтоком населення в новостворені промислові центри. Про голод – не йшлося. Насправді ж у значної маси населення просто не було що їсти. Тут вже не до розмноження. Історики, які дотримуються думки про природні причини виникнення масового голоду, виділяють критичний стан сільського господарства в 1931-1932 роках в основних зернових районах. До цього додають конфіскацію всіх продуктів харчування у селян.
21 березня 1984 року голодомор почали розглядати в Америці. У сенат США був внесений законопроект про створення комісії з розслідування масового голоду на Україні. 12 жовтня 1984 року президент Рональд Рейган підписав закон про створення цієї комісії, щоб "поширити у всьому світі знання про голод і забезпечити краще розуміння американської громадськістю радянської системи". Комісія прийшла до висновку, що люди в Україні "заморені до смерті рукотворним голодом" і що "Сталін і його оточення вчинили геноцид проти українців в 1932-1933 роках".
В Україні тема голодомору фактично стала основою ідеологією політики керівництва країни в 2005 році з приходом до влади Віктора Ющенка. У 2006 році Верховна рада України прийняла закон, який кваліфікує голод 1932-1933 років як геноцид українського народу. Відповідно до цієї позицією українська влада активізувала свої зусилля і на міжнародній арені, і домоглися, що на рівні ООН масовий голод 1932-1933 років в Українській РСР був визнаний геноцидом, а його заперечення – злочином. В результаті парламенти 17 країн світу погодилися з цим і прийняли відповідні резолюції. З 195 країн світу актом геноциду Голодомор 1932-1933 років в Україні на міждержавному рівні, крім України, визнають 15 держав-членів ООН і держава Ватикан.
Станом на 3 жовтня 2018 року масовий голод 1932-1933 років в Українській РСР актом геноциду визнали 19 держав:
– Естонія і Австралія – в 1993;
– Україна, Канада, Угорщина – в 2003;
– Італія та Ватикан – в 2004;
– Литва, Грузія – 2005;
– Польща – 2006;
– Перу, Бразилія, Парагвай. Еквадор, Колумбія – 2007;
– Мексика, Латвія-2008;
– Португалія – 2017;
– США – 2018.
Засудили політику радянської влади, вшанували пам'ять її жертв, але офіційно заявили про відмову визнати геноцид Росія і Великобританія. А в минулому році, наприклад, в день пам'яті МЗС Росії в соціальних мережах назвав визнання голодомору "геноцидом українського народу" антинаукових. Такі офіційні дані…
Тим часом українці не чекали визнання, і у всій країні відкривалися пам'ятники жертвам голоду, музеї та виставки, присвячені трагедії 1930-х років. І, до речі, не тільки в Україні.
Перший відомий меморіал пам'яті жертв "голоду – геноциду, організованого радянським режимом з Москви" був встановлений в канадському Едмонтоні в 1983 році. А в 2009 році завершено відкриття Національного музею "Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні".
Напевно тодішній президент України Віктор Ющенко намагався зробити голодомор національною ідеєю, навколо якої він хотів згуртувати націю. Але не вийшло. Хоча, в 2006 році Верховна рада України прийняла закон, який кваліфікує голод 1932-1933 років, як геноцид українського народу.
Але вже 27 квітня 2010 новий президент України Віктор Янукович заявив, що масовий голод в 1930-х роках не була геноцидом українців, а наслідком сталінського тоталітарного режиму, як і голод в Росії, Білорусії та Казахстані. А губернатор Дніпропетровської області Олександр Вілкул додав в липні того ж року, що масовий голод 1930-х років можна назвати "соціоцидом", тобто винищенням певних соціальних груп населення.
Але тим не менш, на сьогоднішній день 82% громадян України вважають, що Голодомор 1932-33 років був геноцидом українського народу. Це дані опитування соціологічної групи "Рейтинг", проведеного з 29 жовтня до 4 листопада 2019 року. Згідно з результатами опитування, тих, хто не підтримує цю тезу – 11%, вагаються – 7%.
Нагадаємо, кількість тих, хто однозначно згоден з цим твердженням, зросла. У 2018 році Голодомор визнавали геноцидом 79% опитаних, в 2017 – 77%, в 2016 – 72%, а в 2011 році так вважали лише 58% українців.
Додамо в цьому році в інтернеті стартувала унікальна програма "Пам'ять, яка рятує: голоси правди", присвячена голодомору. Автор ідеї – Інститут національної пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років. Вона присвячується окремим історіям людей, які не мовчали про голодомор. Їх голоси збереглися на папері, аудіо та відеоплівках. Цього року Український інститут національної пам'яті протягом наступних тижнів буде публікувати в соціальних мережах історії очевидців жахливих подій, що б їхні голоси не замовкли.
"Ці голоси, власне, тільки окремі голоси з мільйонів, що розкривають різні аспекти Голодомору, а разом створюють загальну картину цього злочину комуністичного режиму. Голоси про розкуркулення і колективізації, стратегії виживання і людяність у нелюдяний час, про страждання і скорботу, страх і надію, про злочин і про боротьбу. Це голоси людей правди і тих, хто вистояв, кого не зламав Голодомор. І сьогодні ці голоси правди нагадують нам, що народ який вистояв в Голодоморі уже ніщо, і ніхто зламати не зможе", – хочеться процитувати слова заступника голови Українського інституту національної пам'яті Володимира Тіліщака.
Столична влада до Дня пам'яті жертв голодоморів також запланувала жалобні заходи, поминальні панахиди, реквієми, тематичні виставки та традиційна акція "Запали свічку".
Так, в Центральній бібліотеці імені Тараса Шевченка для дітей Києва організують зустріч-реквієм "Голод 33-го – біль душі і пам'ять серця". В цей же день відбудуться лекції та перегляд документального фільму в Національному історико-архітектурному музеї "Київська фортеця".
На наступний день, 23 листопада, проведуть траурні заходи на території Національного музею "Меморіал жертв Голодомору". У них візьмуть участь представники органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадськості, духовенства, іноземних гостей.
В цей же день о четвертій годині дня буде оголошено хвилину мовчання в пам'ять жертв голодоморів, а також проведено всеукраїнську акцію "Запали свічку".
То ж кожен з нас повинен долучитися до пам'яті загиблих співвітчизників і встановити свічку у себе на підвіконні …
